«Пофіг танки, ми – з Баштанки». Ці слова стали одним з гасел героїчної боротьби миколаївців проти російських загарбників. Знімки фермерів поруч з відвойованою багатомільйонною технікою облетіли соціальні мережі. Цей населений пункт – колишній районний центр – розташовано у годині їзди від Миколаєва. Саме через нього увечері 1 березня хотіли пройти окупанти, однак, їм цього зробити не вдалось. Місцеві зустріли російських солдатів так, що ті побігли полями.
«Велика частина техніки повернулася через Снігурівку, у мене відео, де над цим сміються звичайні люди, – сказав по слідах цього епізоду війни голова військової адміністрації Миколаївської області Віталій Кім. – Зараз ніч, коли люди збирають техніку, збирають усе, що вони покидали на полях і складають собі в ангари, чекають, коли ті підуть».
«Люди, які тут заселилися, отримали статус державних селян. Вели себе мирно, але кожний навкруги знав, що чіпляти їх не можна – дадуть по зубах. Такий войовничий дух перейшов від батьків та дідів. У той час, як у сусідніх селах батрачили, тут казали: «Ми ніколи не були кріпаками», – зазначає Олег.
В історію України Баштанка ввійде пізніше – у 1919 році. Тоді цей край захоплять білогвардійці. Почнеться грабіж, терор, намагання повернути поміщицьке землеволодіння. І селяни збунтуються. Староста Полтавки-Баштанки Павло Тур та його брат Іван за підтримки місцевого населення спочатку організують перший загін з 50 чоловік. Потім повстанським комітетом буде оголошена мобілізація чоловіків віком від 18 до 35 років, і з’являться 5 загонів загальною кількістю 2000 чоловік. Це назвуть Баштанським повстанням, а сама Баштанська республіка проіснує 2 місяця. Хтозна, прочитай російські військові про це, можливо, і не ризикнули піти через пекло. Але ж вони малограмотні – три букви знають, і то пишуть їх не по-людськи.
Поки Генеральний штаб Збройних сил України рахував дані, отримані з усіх напрямів, тут вели підрахунок власних досягнень. На 7 березня Баштанська територіальна оборона повідомила про рекорд – за 10 днів спротиву захоплено три «Панцири». Залізли і інтернет пошукати, скільки ця залізяка коштує. І були здивовані. Вартість зенітно-ракетного гарматного комплексу «Панцир-С1» склала від 13 до 15 мільйонів доларів. Помножили на курс гривні – вийшло понад мільярд. «Оце так заробили», – сміялись баштанці.
Звертаючись до громади, її голова Олександр Береговий слів не підбирав: «Не перестаю дивуватися сильному духові нашого народу та героїзму людей Баштанщини. Сьогодні селяни Плющівки та Піски під керівництвом старости Анатолія Баранникова самотужки схопили, нейтралізували та взяли в полон з десяток російських окупантів. “Недовизволителі” цілі та неушкодженим були вже передані в руки Нацполіції. Користуючись нагодою хочу висловити щиру подяку безстрашним мешканцям двох місцевих селищ! Своїм прикладом Ви надихаєте інших, як треба відчайдушно охороняти рідний дім та свою землю!»
Нещодавно «Бункер» допоміг організувати систему забезпечення сіл продуктами першої необхідності та ліками. Пішли перші поставки. В села громади передали ліки, борошно, крупу, засоби особистої гігієни, теплі ковдри, рушники. Люди, які не мали можливостей придбати продукти, отримали 163 продуктових набори.
«Наші земляки надають допомогу і військовим, котрі у лавах загонів територіальної оборони і охорони», – розповідає Василь Гонта. До війни редагував газету «Голос Баштанщини». Тепер встав на захист рідного міста. Особливі слова подяки адресує вірянам церкви «Жива вода», а також жителям навколишніх вулиць, які допомагають вірянам у приготуванні їжі власними силами і продуктами.
Український боєць сам по собі – страшенна сила, а коли ще нагодований, то будь-кого трощить. Як ілюстрація – знімок баштанця у формі територіальної оборони. Чоловік показує на провіант, і з усмішкою говорить: «За це сало положимо усіх». Але гумор зараз рідкий гість на землі Баштанщини. Війна триває, і кожного дня приносить сумні звістки. Вранці 13 березня ворог здійснив авіаудари. Пошкоджені житлові будинки по вулиці Сазоненка. В одному з них знаходилися люди. Ціла родина зазнала жаху від “освободітельних действий руського мира”. Жінка та дочка не травмувалися, а ось батько опинився під завалами.
Людям боляче дивитись на те, що зруйновано, але вони налаштовані рішуче. Ситуація зараз контрольована. У місті потрохи відновлюють пошкоджені комунікації, роздають гуманітарну допомогу. Місцеві кажуть, що їх не скорити. Щоб не трапилось, вперті: «Та ми з Баштанки! Всі разом, в єдності!».
Ігор Данилов
Оригінал статті - на сайті Українського кризового медіа-центру: https://uacrisis.org/uk/my-nikoly-ne-buly-kripakamy
